Дорогі друзі!
Ми постимо на знак солідарності з ув’язненими Гуантанамо вже понад 36 годин.
Більшу частину сьогоднішнього дня провели на вулицях – з ранку в Білому домі до дня в Посольстві Великобританії та Апостольській нунціатурі Ватикану. Ви можете знайти зображення від сьогодні Facebook та Flickr.
Цього вечора ми дивилися потужний фільм про Фахда Газі – Чекаю на Фахда. Ми радимо всім вам приділити 11 хвилин, щоб переглянути його, а потім прочитати особисте звернення Фахда.
Громада, яка зібралася тут, у округу Колумбія, продовжує зростати. Нас близько 30 людей, які живуть у церкві, і наша кількість буде продовжувати зростати, коли ми почнемо влаштовуватися в певному ритмі.
Попереду ще багато роботи, і добре бути зібраними в громаді – тут, у Вашингтоні та по всій країні, – коли ми боремося разом, вчитися… і діяти… і розмірковувати. І вчитися ... і діяти ... і розмірковувати.
Мир-
Свідок проти катувань
НАТИСНІТЬ ТУТ ДЛЯ НАШОГО ВАШИНГТОНА, ОКРУГ, РОЗГРАМ ПОДІЙ
У цьому електронному листі ви знайдете:
1) ДЕНЬ 2 – вівторок, 6 січня
2) Шлях до закриття Гуантанамо Кліффа Слоуна
СВІДКІВ ПРОТИ КАТУВ СОЦІАЛЬНІ ЗМІ
"лайкніть нас у Facebook: https://www.facebook.com/witnesstorture
Слідуй за нами на Twitter: https://twitter.com/witnesstorture
пошта будь-які фотографії ваших місцевих заходів http://www.flickr.com/groups/witnesstorture/, і ми допоможемо розповсюдити інформацію http://witnesstorture.tumblr.com/
ДЕНЬ 2 – вівторок, 6 січня
Під час наших ранкових роздумів ми згадали запрошення Бет Брокман, вчорашнього вечора, представитися, а потім згадати когось чи щось, що ми залишили після прибуття в округ Колумбія, і все ж таки носимо з собою. Багато людей у нашому колі говорили про те, щоб залишити улюблену спільноту та членів сім’ї. Потім Бет зазначила, що ув’язнені в Гуантанамо також залишили близьких, а деякі були розлучені зі своїми сім’ями та громадами протягом 13 років.
Перед коло роздумів (і до того, як сонце повністю зійшло) десять із нас приєдналися до Кеті Келлі в годинному дзвінку по Skype з приблизно 15 молодими людьми в Афганістані, відомими як Афганські волонтери миру. Кілька членів їхньої групи голодували протягом 24 годин. Незважаючи на періодичні збої в Інтернет-з’єднанні та серйозні, тривожні проблеми, які піднімалися, ми щиро ділилися теплотою та надією, а також інформацією. Один з наших друзів-афганців запитав, чи є якісь докази того, що затриманий, якого катували, надав інформацію, яка врешті-решт захистила людей від шкоди. Браян Террелл поділився, що неправдива інформація, отримана під час тортур, була використана для виправдання американських бомбардувань і вторгнення в Ірак.
Ми з нетерпінням чекаємо постійних обмінів. Один із способів продовжити обговорення – приєднатися до Глобальні дні прослуховування Розмова по Skype, яка відбудеться 21st кожного місяця. Ви можете дізнатися більше про APV на їхньому веб-сайті, Наша подорож до посмішки.
Пізніше вранці ми приєдналися до акції в Білому домі разом з Школа американського годинника, щоб протистояти президенту Мексики Пенья Ньєто щодо зникнення 43 студентів в Айотзінапі. Там було понад 200 людей, одні з мексиканськими прапорами, інші трубили в труби та роги, і всі засуджували державне насильство.
Коли наша група рухалася просто по вулиці до мексиканського посольства, спецслужба почала повільно штовхатися на нас зі свистками та автомобілями, наказуючи нам відійти від посольства та Білого дому в кінець кварталу. Оскільки люди чинили опір, восьмеро з нас із Свідка проти тортур впали на коліна перед поліцейською машиною і відмовилися рухатися. Після мирного протистояння поліція вирішила нас не заарештовувати, а натомість сформувала перед нами нову лінію поліції, автомобілів і барикад, щоб відокремити нас від посольства і приховати від очей. Коли машина Пенья Ньєто під’їхала до воріт Білого дому, ми приєдналися до решти групи, щоб прогулятися кварталом до парку Лафайєт, щоб продовжити демонстрацію. Ми стояли міцно на морозі ще годину, на знак солідарності з Я можу руху.
У другій половині дня ми одягнулися в помаранчеві комбінезони та капюшони для в’язнів і відвідали посольство Великобританії, а також папський нунцій Ватикану. У посольстві Великобританії ми ходили одиночним файлом і тримали знаки та портрети на підтримку звільнення Шейкер Аамер. Коли ми стояли перед посольством, ми порушили мовчання, щоб заспівати мантру/пісню, створену нашими колегами-постами з WAT, Люком Нефью та Френком Лопесом з Поети миру:
Сьогодні День
Дайте Шейкеру повні обійми
Сьогодні День
Подолайте свою минулу ганьбу
Сьогодні День
Підніміть капюшон і покажіть його обличчя
Сьогодні День
Справедливість для людського роду
У нунцію ми передали листа, в якому просили Папу запропонувати прийняти в’язнів з Гуантанамо у Ватикані, власній національній державі. Поки ми стояли перед цією будівлею, ми заспівали ще одну мантру/пісню Люка та Френка:
Сьогодні День
Ви можете скористатися цими папськими ключами
Сьогодні День
Введіть усіх біженців
Сьогодні День
Допоможи нам створити мир
Сьогодні День
Звільнення і звільнення
Увечері ми дивилися Чекаю на Фахда. Цей фільм розповідає історію Фахда Газі, громадянина Ємену, якого незаконно утримували в Гуантанамо з 17 років і якому зараз 30. У ньому зображено яскравий портрет життя, яке чекає на людину, яка, незважаючи на те, що двічі була звільнена, продовжує томитися. у Гуантанамо, відмовлявся від свого житла, засобів до існування та своїх близьких через свою національність. Побачивши горе на обличчях членів сім’ї Фахда, його матері, братів, доньки глибоко зворушили нас. Ми змушені діяти, розповідати його історію, ділитися з громадськістю, зірвати завісу байдужості та невігластва. Якби на мить ми могли помістити себе в сім’ю Фахда, розглядати його дочку та братів як своїх, ми б зрозуміли, наскільки ми всі пов’язані один з одним.
Автор КЛІФФ СЛОУН
СІЧЕНЬ 5, 2015
ВАШИНГТОН — КОЛИ я почав працювати представником Держдепартаменту щодо закриття ізолятора ув’язнення в Гуантанамо Бей, багато людей порадили мені, що прогрес неможливий. Вони помилялися.
За два роки до того, як я почав, 1 липня 2013 року, з Гуантанамо було переведено лише чотири людини. За останні 18 місяців ми перевезли звідти 39 людей, і буде більше переміщень. Населення Гуантанамо — 127 — знаходиться на найнижчому рівні з моменту відкриття закладу в січні 2002 року. Ми також працювали з Конгресом, щоб усунути непотрібні перешкоди для іноземних переказів. Ми розпочали адміністративну процедуру для перевірки статусу затриманих, які ще не отримали дозвіл на передачу чи офіційно обвинувачених у злочинах.
Хоча були зиги та заги, ми досягли значного прогресу. Шлях до закриття Гуантанамо за часів адміністрації Обами зрозумілий, але для завершення роботи потрібні інтенсивні та постійні дії. Уряд має продовжити та прискорити передачу тих, кого дозволено звільнити. Адміністративний розгляд тих, хто не схвалений для переміщення, має бути прискорений. Абсолютну та нераціональну заборону на переміщення до Сполучених Штатів для будь-яких цілей, включаючи затримання та судове переслідування, необхідно змінити, оскільки населення скорочується до невеликого ядра затриманих, яких неможливо безпечно перевести за кордон. (Десять затриманих, наприклад, притягуються до кримінальної відповідальності перед військових комісій що Конгрес створив замість звичайних судів.)
Причини закриття Гуантанамо вагомі, ніж будь-коли. Як одного разу сказав мені високопоставлений співробітник служби безпеки з одного з наших найзапекліших союзників у сфері боротьби з тероризмом (не з Європи): «Найбільша єдина дія, яку Сполучені Штати можуть зробити для боротьби з тероризмом, — це закрити Гуантанамо». Я на власні очі бачив, як Гуантанамо руйнує та завдає шкоди життєво важливим відносинам у сфері безпеки з країнами по всьому світу. Вражаюча вартість — близько 3 мільйонів доларів на одного ув’язненого минулого року, порівняно з приблизно 75,000 XNUMX доларів у в’язниці «супермакс» у Сполучених Штатах — виснажує життєво важливі ресурси.
Американці з усього спектру погоджуються закрити Гуантанамо. Президент Джордж Буш назвав це «пропагандистським інструментом для наших ворогів і відволіканням для наших союзників». Кеннет Л. Вайнштейн, який консультував пана Буша з питань внутрішньої безпеки, сказав, що тримати заклад відкритим не є «постійним».
Протягом 18 місяців роботи в Держдепартаменті мене іноді засмучувала опозиція щодо закриття закладу в Конгресі та деяких куточках Вашингтона. Він відображає три фундаментальні помилки, які заважали цьому процесу.
По-перше, не кожна людина в Гуантанамо є постійною небезпекою. Із 127 осіб (з піку близько 800) 59 були «схвалені для переведення». Це означає, що шість відомств — міністерства оборони, внутрішньої безпеки, юстиції та держави, а також Об’єднаний комітет начальників штабів і директор національної розвідки — одноголосно схвалили звільнення особи на підставі всього відомого про особу та ризик. він представляє. Для більшості схвалених це суворе рішення було прийнято півдесяти років тому. Майже 90 відсотків схвалених – з Ємен, де ситуація з безпекою є небезпечною. Вони не «найгірші з найгірших», а люди, яким пощастило найгірше. (Нещодавно ми переселили кількох єменців в інші країни, вперше за більше ніж чотири роки якогось єменця було переміщено з Гуантанамо.)
По-друге, противники закриття Гуантанамо, включаючи колишнього віце-президента Діка Чейні, посилаються на 30-відсотковий рівень рецидиву серед колишніх ув’язнених. Це твердження глибоко помилкове. Він поєднує тих, хто «підтвердив» участь у ворожій діяльності, з тими, хто «підозрюється». Зосередження на «підтверджених» скорочує відсоток майже вдвічі. Більше того, багато «підтверджених» були вбиті або знову схоплені.
Найголовніше, існує величезна різниця між тими, які були передані до 2009 року, коли президент Обама наказав інтенсивний процес перегляду шістьма відомствами, і тими, які були передані після цього перегляду. З ув’язнених, переданих під час цієї адміністрації, більше 90 відсотків не були підозрювані, а тим більше підтверджено, у вчиненні будь-яких ворожих дій після їх звільнення. Відсоток затриманих, які були переведені після огляду часів Обами, а потім було встановлено, що вони брали участь у терористичній або повстанській діяльності, становить 6.8 відсотка. Хоча ми хочемо, щоб ця цифра була нульовою, цей невеликий відсоток не виправдовує постійне утримання переважної більшості затриманих, які згодом не вчиняють протиправних дій.
По-третє, загальне враження, що ми не можемо знайти країни, які приймали б ув’язнених з Гуантанамо. Одним із найщасливіших сюрпризів мого перебування на посаді було те, що це не так. Багато країн, від Словаччини та Грузії до Уругваю, були готові надати житло особам, які не можуть повернутися до своїх країн. Також була корисною підтримка Організації американських держав, Ватикану та інших релігійних і правозахисних організацій.
Я не ставлю під сумнів мотиви тих, хто виступає проти спроб закрити Гуантанамо. Деякі обмежуються надмірною обережністю, відмовляючись довіряти розширеним оглядам безпеки, які існують. Іншим заважає застаріле уявлення про ризик, який становлять багато затриманих, що залишилися. Третя група не визнає, що глибока пляма на нашому положенні у світі є небезпечнішою, ніж будь-яка особа, яку дозволено передати. Ці занепокоєння, як би вони не були благими намірами, згортаються під впливом ретельного вивчення фактів.
Шлях до закриття Гуантанамо чистий і добре освітлений. Зараз ми наближаємося до 13-ї річниці відкриття ізолятора Гуантанамо. Ув’язнення чоловіків без пред’явлення звинувачень протягом такого тривалого часу — багатьох із яких дозволили перевести майже на половину терміну їхнього ув’язнення — не відповідає країні, в яку ми прагнемо бути.
Кліфф Слоун, юрист, був співробітником Державного департаменту спеціальний посланник за закриття Гуантанамо до 31 грудня.
