Хіросіма - це брехня

Девід Суонсон, World BEYOND War, Август 5, 2021

У 2015 році Аліса Сабатіні була 18-річною учасницею конкурсу «Міс Італія» в Італії. Її запитали, в якій епосі минулого вона хотіла б жити. Вона відповіла: Друга світова війна. Її пояснення полягало в тому, що її підручники продовжують розповідати про це, тому вона хотіла б це побачити, і їй не доведеться в цьому битися, тому що так робили тільки чоловіки. Це призвело до великого глузування. Вона хотіла, щоб її бомбили або голодували, або відправляли до концтабору? Яка вона була, дурна? Хтось фотографував її на знімку з Муссоліні та Гітлером. Хтось зробив зображення сонячної купальщиці, яка бачить військо, що мчить до пляжу.[Я]

Але чи можна було очікувати, що 18-річний підліток у 2015 році знатиме, що більшість жертв Другої світової війни були цивільними людьми-чоловіками, жінками та дітьми? Хто б сказав їй це? Звичайно, не її підручники. Напевно, це не нескінченне насичення її культури розвагами на тему Другої світової війни. Яку відповідь хтось думав, що такий учасник частіше дасть на запитання, яке їй поставили, ніж Друга світова війна? У культурі США також, яка сильно впливає на італійську, Друга світова війна - у центрі уваги драми та трагедії, комедії та героїзму та історичної фантастики. Виберіть 100 середніх глядачів Netflix або Amazon, і я переконаний, що великий відсоток із них дасть таку ж відповідь, як Аліса Сабатіні, яка, до речі, була оголошена переможницею конкурсу, придатною представляти всю Італію чи що б там не було це робить міс Італія.

Другу світову війну часто називають «хорошою війною», і іноді це вважається принципово або спочатку контрастом між Другою світовою війною, хорошою війною та Першою світовою війною, поганою війною. Однак, не було популярно називати Другу світову війну "доброю війною" під час або відразу після того, як це сталося, коли порівняння з Першою світовою війною було б найпростішим. Різні фактори могли сприяти зростанню популярності цієї фрази протягом десятиліть, включаючи посилення розуміння Голокосту (і нерозуміння відносин війни до нього),[Ii] плюс, звичайно, той факт, що Сполучені Штати, на відміну від усіх інших основних учасників, самі по собі не були бомбардовані або вторгнуті (але це також справедливо для десятків інших воєн США). Я думаю, що головним чинником стала війна з В’єтнамом. Оскільки ця війна ставала все менш популярною, а думки були глибоко розділені розривом поколінь, поділом між тими, хто пережив Другу світову війну, і тими, хто цього не зробив, багато прагнули відрізнити Другу світову від війни у ​​В’єтнамі. Використання слова "добре", а не "виправдано" або "необхідно", ймовірно, було полегшено через відстань у часі від Другої світової війни та пропаганди Другої світової, більшість з яких була створена (і все ще створюється) після завершення Другої світової війни. Оскільки протиставлення всім війнам вважається радикальним і невиразно зрадницьким, критики війни у ​​В'єтнамі могли називати Другу світову війну "доброю війною" і встановити їх збалансовану серйозність та об'єктивність. Саме в 1970 році теоретик війни Майкл Вальзер написав свою статтю "Друга світова війна: чому ця війна відрізнялася?" прагнення захистити ідею справедливої ​​війни проти непопулярності війни у ​​В'єтнамі. Я пропоную спростувати цей документ у главі 17 Залишивши Другу світову війну позаду. Подібне явище ми бачили приблизно у 2002–2010 роках, численні критики війни з Іраком підкреслювали свою підтримку війні в Афганістані та спотворювали факти, щоб покращити імідж цієї нової „доброї війни”. Я не впевнений, що багато хто, якщо хтось, назвали б Афганістан хорошою війною без війни в Іраку або назвали б Другу світову війну хорошою війною без війни з В'єтнамом.

У липні 2020 року президент США Дональд Трамп, стверджуючи, що американські військові бази, названі на честь Конфедерацій, не повинні змінюватися, - проголосив, що ці бази були частиною «прекрасних світових війн». «Ми виграли дві світові війни, - сказав він, - дві світові війни, прекрасні світові війни, які були жорстокими і жахливими».[Iii] Звідки Трамп уявив, що світові війни були прекрасними, а їхня краса - порочністю і жахливістю? Напевно, це саме місце зробила Аліса Сабатіні: Голлівуд. Це був фільм Врятувати рядового Райана що спонукало Міккі З у 1999 році написати свою книгу, Немає доброї війни: міфи Другої світової війни, спочатку з назвою Збереження приватної влади: прихована історія “доброї війни”.

Перш ніж кинутися назад у машині часу, щоб відчути славу Другої світової війни, я б рекомендував взяти примірник книги Стадса Теркеля 1984 року, Хороша війна: усна історія Другої світової війни.[Iv] Це розповіді від першої особи ветеранів Другої світової війни, які розповідають свої спогади через 40 років. Вони були молоді. Їх перевели в неконкурентне братство і попросили зробити великі справи і побачити чудові місця. Це було приголомшливо. Там було куріння, лайка та алкоголь, щоб ви могли змусити себе стріляти в людей, і жорстоке насильство з простою метою-вижити, і стоси мертвих тіл в окопах, і завжди пильна пильність, і глибока розриваюча моральна провина, і страх, травма, і практично немає сенсу робити моральний розрахунок, що участь виправдана - просто чиста німа покірність, яку слід поставити під сумнів і пошкодувати пізніше. І був дурний патріотизм людей, які не бачили справжньої війни. І були всі люди, які не хотіли бачити жахливо спотворених тих, хто вижив. "Яку війну припускають цивільні особи, які ми все -таки вели?" - спитав один ветеран.

Міфи, які складають більшість того, що більшість людей думає, що вони знають про Другу світову війну, не схожі на реальність, але ставлять під загрозу наш реальний світ. Я досліджую ці міфи Залишивши Другу світову війну позаду, який викриває той факт, що Сполучені Штати та інші світові уряди відмовлялися рятувати тих, кому загрожував геноцид з боку нацистів, що активісти марно боролися за те, щоб США та Великобританія та інші уряди зацікавились порятунком мільйонів цілком життєздатних життів; той факт, що Сполучені Штати роками брали участь у гонці озброєнь та провокаціях з Японією і прагнули створити війну, і не були здивовані цим; що скандинавська раса та інші теорії євгеніки, які використовували нацисти, були сфабриковані переважно в Каліфорнії; що нацисти вивчали закони сегрегації в США і використовували їх як моделі; що фінансування та постачання корпорацій США були абсолютно необхідними для нацистської війни; що геноцид - це західна практика, ні в якому разі не нова; що війна ніколи не мала відбуватися; що уряд США розглядав Радянський Союз як головного ворога навіть у союзі з ним; що Радянський Союз зробив значну частину перемоги над Німеччиною; що ненасильство було надзвичайно ефективним проти нацистів; що у США був значний опір війні; що військові витрати - це не найкращий спосіб стимулювати економіку; тощо; тощо; і звичайно, що все, що нам говорять про Хіросіму, не відповідає дійсності.

Існує міф, що, беручи участь у Другій світовій війні, Сполучені Штати зробили світові таку послугу, що тепер США володіють світом. У 2013 році Хілларі Клінтон виступила з промовою перед банкірами в Goldman Sachs, в якій вона стверджувала, що вона сказала Китаю, що вона не має права називати Південно -Китайське море Південно -Китайським морем, що США можуть фактично претендувати на володіння всім Тихоокеанського регіону завдяки тому, що він "звільнив" його у Другій світовій війні, "відкрив" Японію і "купив" Гаваї.[V] Я не впевнений, як краще це розвінчати. Можливо, я можу порадити запитати деяких людей з Японії чи Гаваїв, що вони думають. Але варто відзначити, що не було потопу глузувань над Гілларі Клінтон, подібного до того, що зазнала Еліс Сабатіні. Не було помітного обурення громадськості цим посиланням на Другу світову війну, коли воно стало публічним у 2016 році.

Мабуть, найдивнішими міфами є ті, що стосуються ядерної зброї, особливо думка про те, що шляхом вбивства величезної кількості людей разом з ними було врятовано набагато більшу кількість життів або, принаймні, правильного життя. Ядерні боєприпаси не рятували життя. Вони забрали життя, можливо, 200,000 31 з них. Вони не мали на меті рятувати життя чи припиняти війну. І вони не закінчили війну. Російське вторгнення зробило це. Але війна все одно мала би закінчитися, не маючи жодного з цих речей. Стратегічне обстеження бомбардувань Сполучених Штатів прийшло до висновку, що «... звичайно, до 1945 грудня 1 року, і, швидше за все, до 1945 листопада XNUMX року, Японія здалася б, навіть якби атомні бомби не були скинуті, навіть якщо Росія не ввійшла війну, і навіть якщо вторгнення не планувалося і не передбачалося ».[Vi]

Одним інакомислячим, який висловив таку саму думку військовому секретарю і, за його власними словами, президенту Трумену, до бомбардувань, був генерал Дуайт Ейзенхауер.[VII] Заступник секретаря ВМС Ральф Бард перед бомбардуванням закликав Японію отримати попередження.[viii] Льюїс Стросс, радник секретаря ВМС, також перед бомбардуванням рекомендував підірвати ліс, а не місто.[IX] Очевидно, генерал Джордж Маршалл погодився з цією ідеєю.[X] Атомний вчений Лео Сілард організував вчених, щоб подати петицію проти президента проти використання бомби.[xi] Атомний вчений Джеймс Франк організував вчених, які виступали за те, щоб атомну зброю розглядати як питання цивільної політики, а не просто як військове рішення.[xii] Інший вчений, Джозеф Ротблат, вимагав припинити Манхеттенський проект і подав у відставку, коли він не був завершений.[xiii] Опитування американських вчених, які розробили бомби, проведене до їх використання, показало, що 83% бажають публічно продемонструвати ядерну бомбу перед падінням її на Японію. Американські військові тримали це опитування в таємниці.[xiv] Генерал Дуглас Макартур провів прес -конференцію 6 серпня 1945 року перед бомбардуванням Хіросіми, щоб оголосити, що Японію вже побили.[xv]

Голова Об’єднаного комітету начальників штабів адмірал Вільям Д. Ліхі гнівно сказав у 1949 році, що Трумен запевнив його, що ядерні боєприпаси будуть тільки військовими, а не цивільними. «Використання цієї варварської зброї в Хіросімі та Нагасакі не мало матеріальної допомоги у нашій війні проти Японії. Японці вже зазнали поразки і були готові здатися ", - сказав Ліхі.[XVI] Серед вищих військових чиновників, які після війни заявили, що японці швидко капітулювали б без ядерних бомбардувань, були генерал Дуглас Макартур, генерал Генрі "Хеп" Арнольд, генерал Кертіс ЛеМей, генерал Карл "Туї" Спаатц, адмірал Ернест Кінг, адмірал Честер Німіц , Адмірал Вільям «Булл» Хелсі та бригадний генерал Картер Кларк. Як підсумовують Олівер Стоун і Пітер Кузнік, сім із восьми п'ятизіркових офіцерів Сполучених Штатів, які отримали свою остаточну зірку у Другій світовій війні або відразу після неї-генерали Макартур, Ейзенхауер та Арнольд, а також адмірали Ліхі, Кінг, Німіц та Хелсі - у 1945 році відкинув думку про те, що атомні бомби потрібні для припинення війни. "На жаль, є мало доказів того, що вони порушували справу з Труменом до цього".[XVII]

6 серпня 1945 року президент Трумен збрехав по радіо, що ядерна бомба була скинута на військову базу, а не на місто. І він виправдовував це не як прискорення закінчення війни, а як помсту проти японських правопорушень. "Містер. Трумен радів ", - написала Дороті Дей. За кілька тижнів до скидання першої бомби, 13 липня 1945 року, Японія надіслала Радянському Союзу телеграму, в якій висловила бажання здатися і припинити війну. Сполучені Штати порушили коди Японії і прочитали телеграму. Трумен згадував у своєму щоденнику "телеграму від японського імператора з проханням про мир". Президент Трумен був інформований через швейцарські та португальські канали про японську угоду про мир ще за три місяці до Хіросіми. Японія заперечувала лише проти беззастережної капітуляції та відмови від свого імператора, але Сполучені Штати наполягали на цих умовах доти, поки бомби не впали, після чого вони дозволили Японії зберегти свого імператора. Отже, бажання скинути бомби могло подовжити війну. Бомби не скоротили війну.[XVIII]

Радник президента Джеймс Бірнс сказав Трумену, що скидання бомб дозволить США "диктувати умови припинення війни". Міністр військово -морських сил Джеймс Форрестал написав у своєму щоденнику, що Бірнс «найбільше прагнув завершити японську справу до того, як росіяни ввійшли». Трумен написав у своєму щоденнику, що Ради готувалися до походу проти Японії і "Фіні Японії, коли це станеться". Радянське вторгнення планувалося ще до бомб, а не вирішувалося ними. Сполучені Штати не планували вторгнення протягом кількох місяців, а також не планували масштабу ризикувати кількістю життів, про які вчителі американських шкіл скажуть вам, що вони були врятовані.[XIX] Ідея про те, що масштабне вторгнення в США було неминучим і єдиною альтернативою ядерним ядерним містам, так що ядерні міста врятували величезну кількість життів США, є міфом. Історики знають це, так само як вони знають, що Джордж Вашингтон не мав дерев'яних зубів або завжди говорив правду, а Пол Ревір їздив не один, а промова рабовласників Патріка Генрі про свободу була написана через десятиліття після його смерті, а Моллі Глечик не існував.[xx] Але міфи мають свою силу. До речі, життя не є унікальною власністю американських солдатів. Японці також мали життя.

Трумен наказав скинути бомби - одну на Хіросіму 6 серпня та інший тип бомби - плутонієву бомбу, яку військові також хотіли випробувати та продемонструвати, на Нагасакі 9 серпня. Бомбардування Нагасакі було перенесено з 11^th до 9^th щоб зменшити ймовірність капітуляції Японії першою.[Xxi] Також 9 серпня Ради напали на японців. Протягом наступних двох тижнів Ради вбили 84,000 12,000 японців, втративши 6 XNUMX власних солдатів, а Сполучені Штати продовжили бомбардувати Японію неядерною зброєю-спалюючи японські міста, як це було зроблено з більшою частиною Японії до XNUMX серпня.^th що, коли прийшов час вибрати два міста для ядерного бомбардування, залишилося не так багато для вибору. Тоді японці здалися.

Міф про те, що існували підстави для застосування ядерної зброї. Те, що знову може бути причина застосування ядерної зброї - це міф. Міф про те, що ми зможемо пережити значне подальше використання ядерної зброї. Те, що є підстави для виробництва ядерної зброї, навіть якщо ви ніколи її не використаєте, - це занадто дурно, навіть щоб бути міфом. І те, що ми можемо назавжди вижити, володіючи та розповсюджуючи ядерну зброю, аби хтось навмисно чи випадково не використав її - це чистий божевілля.[xxii]

Чому вчителі історії США в початкових школах США сьогодні - у 2021 році! - скажіть дітям, що на Японію скинули ядерні бомби, щоб врятувати життя, - точніше “бомбу” (в однині), щоб не згадувати про Нагасакі? Дослідники та професори протягом 75 років переливали докази. Вони знають, що Трумен знав, що війна закінчилася, що Японія хотіла капітулювати, що Радянський Союз збирається вторгнутися. Вони задокументували весь опір бомбардуванням у військовому та урядовому та науковому співтоваристві США, а також мотивацію випробовувати бомби, на яку було витрачено стільки праці та витрат, а також мотивацію залякати світ і, зокрема, Рад, а також відкрите і безсоромне накладання нульової цінності на життя Японії. Як виникли такі потужні міфи, що факти розглядаються як скунси на пікніку?

У книзі Грега Мітчелла 2020 року Початок чи кінець: як Голлівуд - та Америка - навчились перестати хвилюватися та любити бомбу, ми маємо розповідь про створення фільму MGM 1947 року, Початок або Кінець, який був ретельно сформований урядом США для пропаганди брехні.[xxiii] Фільм бомбили. Воно втратило гроші. Ідеалом для громадськості США було явно не дивитися дійсно поганий і нудний псевдодокументальний фільм з акторами, які грають вчених і розпальників війни, які створили нову форму масових вбивств. Ідеальною дією було уникнути будь -якої думки з цього приводу. Але тим, хто не міг цього уникнути, передали глянсовий міф на великому екрані. Ви можете дивитися його безкоштовно в Інтернеті, і, як сказав би Марк Твен, воно варте кожної копійки.[xxiv]

Фільм починається з того, що Мітчелл описує як віддати належне Великій Британії та Канаді за їх роль у виробництві машини смерті - нібито цинічних, якщо фальсифікованих засобів звернення до більш широкого ринку фільму. Але це, схоже, більше звинувачує, ніж кредитування. Це спроба поширити провину. Фільм швидко перетворюється на звинувачення Німеччини у неминучій загрозі ядерного бомбардування світу, якщо Сполучені Штати не зроблять ядерну зброю першою. (Ви можете насправді сьогодні мати труднощі, змусивши молодих людей повірити, що Німеччина капітулювала до Хіросіми, або що уряд США знав у 1944 році, що Німеччина відмовилася від досліджень атомних бомб у 1942 році.[xxv]) Тоді актор, який справив погане враження Ейнштейна, звинувачує довгий список вчених з усього світу. Потім якийсь інший персонаж припускає, що хороші хлопці програють війну, і краще поспішити і винайти нові бомби, якщо вони хочуть її виграти.

Знову і знову нам говорять, що більші бомби принесуть мир і припинять війну. Імітатор Франкліна Рузвельта навіть вживає акт Вудро Вільсона, стверджуючи, що атомна бомба може покінчити з усією війною (щось дивовижне число людей насправді вважає, що це сталося, навіть в умовах останніх 75 років воєн, які деякі американські професори описують як Великий мир). Нам розповідають і показують повністю сфабриковану нісенітницю, таку як, наприклад, що США випустили листівки про Хіросіму, щоб попередити людей (і на 10 днів - "Це на 10 днів більше попередження, ніж вони дали нам у Перл -Харборі", - вимовляє персонаж), і що Японці обстріляли літак, коли він наблизився до цілі. Насправді, США ніколи не кинули жодного листівка на Хіросіму, але - в хорошому стилі СНАФУ - скинули тонни листівок на Нагасакі на наступний день після бомбардування Нагасакі. Крім того, герой фільму помирає від нещасного випадку, коли возився з бомбою, щоб приготувати її до використання - смілива жертва за людство від імені справжніх жертв війни - військовослужбовців США. У фільмі також стверджується, що люди, які бомбили, "ніколи не дізнаються, що їх вразило", незважаючи на те, що творці фільму знали про мучительні страждання тих, хто помирав повільно.

Одне повідомлення від творців фільму до їхнього консультанта та редактора, генерала Леслі Гроува, містило такі слова: «Будь -які наслідки, які змушують армію виглядати нерозумно, будуть усунені».[xxvi]

Основна причина, що фільм смертельно нудний, я думаю, не в тому, що фільми прискорюють свою послідовність дій щороку протягом 75 років, додають кольорів і придумують всілякі ударні пристрої, а просто в тому, що хтось повинен думати про бомбу, що герої, про які всі говорять протягом усієї тривалості фільму, велика справа залишається поза увагою. Ми не бачимо, що це робить, не з землі, а лише з неба.

Книга Мітчелла дещо схожа на перегляд ковбаси, але також і на читання стенограми з комітету, який зібрав певний розділ Біблії. Це міф про походження глобального поліцейського, який твориться. І це потворно. Це навіть трагічно. Сама ідея фільму прийшла від вченого, який хотів, щоб люди зрозуміли небезпеку, а не прославляли руйнування. Цей учений написав Донні Рід, тій симпатичній дамі, яка виходить заміж за Джиммі Стюарта Це прекрасне життя, і вона отримала м’яч. Потім він котився по стікаючій рані протягом 15 місяців і вуаля, з’явився кінематографічний калач.

Ніколи не виникало питання говорити правду. Це кіно. Ви вигадуєте речі. І ви все це вигадуєте в одному напрямку. Сценарій цього фільму містив часом всілякі дурниці, які не тривали, наприклад, нацисти, які давали японцям атомну бомбу - і японці, створюючи лабораторію для нацистських вчених, точно так само, як у реальному світі саме в цей час час американські військові створювали лабораторії для нацистських вчених (не кажучи вже про використання японських вчених). Ніщо з цього не є більш смішним, ніж Людина у Високому Замку, взяти останній приклад 75 років цього матеріалу, але це було рано, це було початковим. Нісенітниці, які не потрапили у цей фільм, кожен не вірив і навчав студентів десятиліттями, але легко міг би. Режисери фільму дали остаточний контроль над монтажем американським військовим і Білому дому, а не вченим, які мали занепокоєння. Багато хороших, а також божевільних шматочків тимчасово були у сценарії, але вирізані заради належної пропаганди.

Якби це було втіхою, могло бути ще гірше. Парамаунт брав участь у гонці фільмів про ядерну зброю з компанією MGM і найняв Айн Ренд для створення гіперпатріотично-капіталістичного сценарію. Її завершальною лінією було «Людина може залучити Всесвіт, але ніхто не може запрягти людину». На щастя для всіх нас, це не вийшло. На жаль, незважаючи на Джон Герсі Дзвін для Adano бути кращим фільмом, ніж Початок або Кінець, його найбільш продавана книга про Хіросіму не сподобалася жодній студії як хороша історія для кінопродукції. На жаль, Д-р Странглове з'явилися лише в 1964 році, і тоді багато хто був готовий поставити під сумнів майбутнє використання "бомби", але не минуле, зробивши всі сумніви щодо майбутнього використання досить слабкими. Це відношення до ядерної зброї паралельне до війни загалом. Громадськість США може поставити під сумнів усі майбутні війни, і навіть ті війни, про які він чув за останні 75 років, але не Другу світову війну, що робить усі питання про майбутні війни слабкими. Фактично, нещодавнє опитування виявляє жахливу готовність підтримати майбутню ядерну війну з боку громадськості США.

На той час Початок або Кінець під час написання сценарію та зйомки, уряд США вилучав та приховував кожен брухт, який міг знайти фактичну фотографічну або зняту документацію сайтів бомб. Генрі Стімсон мав свій момент Коліна Пауелла, його підштовхували до публічного виступу в письмовій формі за те, що скинули бомби. Більше бомб швидко розвивалося і розвивалося, а ціле населення виселялося з острівних будинків, брехали і використовувались як реквізити для новин, в яких їх зображують як щасливих учасників їх знищення.

Мітчелл пише, що однією з причин, яку Голлівуд відклав до військових, було те, щоб використовувати свої літаки тощо для виробництва, а також використовувати справжні імена героїв історії. Мені дуже важко повірити, що ці фактори були надзвичайно важливими. За необмеженого бюджету, який він скидав на цю справу - включаючи оплату людям, яким він давав право вето - MGM міг створити свій власний досить невразливий реквізит та власну хмарну хмару. Цікаво фантазувати, що колись ті, хто виступає проти масових вбивств, можуть захопити щось на зразок унікальної будівлі Інституту миру США та вимагати, щоб Голлівуд відповідав стандартам мирного руху, щоб там знімати. Але, звичайно, у мирного руху немає грошей, у Голлівуді немає інтересу, і будь-яку будівлю можна змоделювати в іншому місці. Хіросіму можна було б імітувати деінде, а у фільмі взагалі не показували. Основною проблемою тут була ідеологія та звички підпорядкування.

Були підстави побоюватися уряду. ФБР шпигувало за людьми, у тому числі занедбаними вченими, такими як Дж. Роберт Оппенгеймер, які продовжували консультуватись над фільмом, нарікаючи на його жахливість, але ніколи не наважуючись протистояти цьому. Щойно почався новий Червоний Страх. Могутні реалізували свою силу за допомогою звичайних різноманітних засобів.

Як виробництво Початок або Кінець наближається до завершення, він створює той самий імпульс, що і бомба. Після такої кількості сценаріїв, законопроектів і переглядів, стільки роботи та поцілунків в дупу, студія не могла випустити її. Коли він нарешті вийшов, аудиторія була невеликою, а відгуки - неоднозначними. The New York daily PM Фільм знайшов "заспокійливий", який, на мою думку, був основним моментом. Місію виконано.

Висновок Мітчелла полягає в тому, що бомба на Хіросімі була "першим ударом", і що Сполучені Штати повинні скасувати свою політику першого удару. Але це, звичайно, не було. Це був єдиний страйк, перший і останній. Не було жодних інших ядерних бомб, які повернулися б як "другий удар". Сьогодні, сьогодні, небезпека є випадковою, як і навмисне використання, будь то перше, друге чи третє, і потрібно, нарешті, приєднатися до основної частини урядів світу, які прагнуть скасувати ядерну зброю всі разом - що, звичайно, звучить божевільно для всіх, хто усвідомив міфологію Другої світової війни.

Є набагато кращі твори мистецтва, ніж Початок або Кінець до яких ми могли б звернутися для розкриття міфів. Наприклад, Золотий вік, роман, опублікований Гором Відалом у 2000 році, із яскравими схваленнями Вашингтон Пост, та Огляд книги Нью -Йорк Таймс, ніколи не знімався у кіно, але розповідає історію, набагато ближчу до правди.[xxvii] In Золотий вік, ми йдемо за всіма зачиненими дверима, коли британці прагнуть залучити США до Другої світової війни, коли президент Рузвельт бере на себе зобов’язання перед прем’єр -міністром Черчіллем, коли підпалювачі війни маніпулюють республіканською конвенцією, щоб переконатися, що обидві партії висунуть кандидатів у 1940 році агітувати за мир під час планування війни, оскільки Рузвельт прагне балотуватися на безпрецедентний третій термін як президент воєнного часу, але мусить задовольнитися тим, що розпочав проект і агітував як президент за призовом у часи передбачуваної національної небезпеки, і як Рузвельт працює, щоб спровокувати Японія атакує за бажаним графіком.

Потім книга історика та ветерана Другої світової війни Говарда Зінна 2010 року, Бомба.[xxviii] Зінн описує, як американські військові вперше використали напалм, скидаючи його по всьому французькому місту, спалюючи будь -кого і все, до чого торкалися. Зінн був на одному з літаків, брав участь у цьому жахливому злочині. В середині квітня 1945 року війна в Європі по суті була закінчена. Всі знали, що це кінець. Не було жодної військової причини (якщо це не оксиморон) для нападу на німців, розташованих поблизу Рояна, Франція, а тим більше спалювати французів, жінок та дітей у місті до смерті. Англійці вже зруйнували місто в січні, так само розбомбивши його через близькість до німецьких військ, що було широко названо трагічною помилкою. Ця трагічна помилка була раціоналізована як неминуча частина війни, так само, як і жахливі вогняні бомбардування, які успішно досягли німецьких цілей, так само, як і бомбардування Рояна напалом. Зінн звинувачує Верховне командування союзників у прагненні додати «перемогу» в останні тижні вже виграної війни. Він звинувачує амбіції місцевих військових начальників. Він звинувачує бажання ВПС США випробувати нову зброю. І він звинувачує всіх причетних, до яких належить і він, «найсильніший з усіх мотивів: звичка слухняності, універсальне вчення всіх культур, не виходити за межі, навіть не думати про те, чого ще не було» призначений для роздумів, про негативний мотив відсутності ані причин, ані волі вступати ».

Коли Зінн повернувся з війни в Європі, він очікував, що його відправлять на війну в Тихий океан, поки він не побачив і не зрадів, побачивши звістку про атомну бомбу, скинуту на Хіросіму. Лише через кілька років Зінн зрозумів невиправданий злочин величезних розмірів, який полягав у скиданні ядерних бомб у Японії, дії, які в деякому роді подібні до остаточного бомбардування Рояна. Війна з Японією вже закінчилася, японці прагнуть миру і готові здатися. Японія просила лише дозволити їй утримати свого імператора, що згодом було задоволено. Але, як і напалм, ядерні бомби були зброєю, яка потребувала випробувань.

Зінн також згадує міфічні причини, з яких Сполучені Штати почали війну. США, Англія та Франція були імперськими державами, які підтримували міжнародну агресію один одного в таких місцях, як Філіппіни. Вони виступали проти того ж з Німеччини та Японії, але не проти самої агресії. Більшість олова та гуми в Америці надходили з південно -західної частини Тихого океану. Сполучені Штати роками чітко давали зрозуміти, що вони не турбуються про євреїв, які зазнали нападу в Німеччині. Вона також продемонструвала свою відсутність опозиції до расизму шляхом звернення до афроамериканців та японців. Франклін Рузвельт охарактеризував фашистські кампанії бомбардування цивільних територій як "нелюдське варварство", але потім зробив те саме в набагато більшому масштабі з німецькими містами, за яким послідувало руйнування в небачених масштабах Хіросіми та Нагасакі - дії, які сталися через роки знелюднення японців. Знаючи, що війна може закінчитися без подальших бомбардувань, і усвідомлюючи, що військовополонені США загинуть від бомби, скинутої на Нагасакі, американські військові пішли вперед і скинули бомби.

Об’єднання та зміцнення всіх міфів Другої світової війни-всеохоплюючий міф, який Тед Грімсруд, слідом за Уолтером Вінком, називає «міфом про викупне насильство» або «квазірелігійною вірою в те, що ми можемо отримати« спасіння »за допомогою насильства». В результаті цього міфу, пише Гримсруд, «Люди в сучасному світі (як і в Стародавньому світі), і не в останню чергу люди в Сполучених Штатах Америки, вірять у величезну віру в інструменти насильства, щоб забезпечити безпеку та можливість перемоги. над своїми ворогами. Наскільки люди довіряють таким інструментам, можливо, найяскравіше можна побачити у обсязі ресурсів, які вони виділяють на підготовку до війни ».[xxix]

Люди свідомо не вирішують вірити у міфи Другої світової війни та насильство. Грімсруд пояснює: «Частина ефективності цього міфу випливає з його непомітності як міфу. Ми схильні вважати, що насильство - це просто частина природи речей; ми бачимо, що прийняття насильства є фактичним, а не ґрунтується на переконанні. Отже, ми не усвідомлюємо віровимірності нашого прийняття насильства. Ми вважаємо, що ми Знати як простий факт, що насильство діє, що насильство необхідне, що насильство неминуче. Ми не усвідомлюємо, що натомість ми працюємо у сфері віри, міфології, релігії стосовно прийняття насильства ».[xxx]

Потрібно докласти зусиль, щоб уникнути міфу про насильницьке насильство, адже воно існує з дитинства: «Діти чують просту історію у мультфільмах, відеоіграх, фільмах та книгах: ми хороші, наші вороги злі, єдиний спосіб боротися зі злом - це перемогти його насильством, котимось.

Міф про викупительне насильство безпосередньо пов'язаний з центральним місцем національної держави. Добробут нації, визначений її лідерами, є найвищою цінністю для життя на землі. Перед нацією не може бути богів. Цей міф не тільки встановив патріотичну релігію в основі держави, але й дає імперіалістичний імперативний імператив Божої санкції. . . . Друга світова війна та її безпосередні наслідки значно прискорили еволюцію Сполучених Штатів у мілітаризоване суспільство. . . ця мілітаризація спирається на міф про викупительне насильство для свого існування. Американці продовжують сприймати міф про насильницьке насильство, навіть незважаючи на безліч доказів того, що мілітаризація, що виникла в результаті цього, зіпсувала американську демократію та руйнує економіку та фізичне середовище країни. . . . Ще наприкінці 1930 -х років американські військові витрати були мінімальними, а потужні політичні сили виступали проти втручання у "іноземні заплутування".[xxxi]

До Другої світової війни, зауважує Гримсруд, «коли Америка вступала у військовий конфлікт. . . наприкінці конфлікту нація демобілізувалася. . . . Після Другої світової війни не було повної демобілізації, оскільки ми перейшли безпосередньо від Другої світової війни до холодної війни до війни з тероризмом. Тобто ми перейшли в ситуацію, коли «всі часи - це час війни». . . . Чому нееліти, які несуть жахливі витрати, живучи у постійному воєнному суспільстві, підкоряються цій угоді, навіть у багатьох випадках пропонуючи інтенсивну підтримку? . . . Відповідь досить проста: обіцянка спасіння ».[xxxii]

[Я] У підсумку Сабатіні страждав від депресії, панічних атак та поганого самопочуття. Дивіться Луана Росато, Іорнале, "Міс Італія, Аліса Сабатіні:" Dopo la vittoria sono caduta в депресії "", 30 січня 2020 р., Https://www.ilgiornale.it/news/spettacoli/miss-italia-alice-sabatini-vittoria-depressione-1818934 .html

[Ii] Джеффрі Уіткрофт, The Guardian, “Міф про добру війну”, 9 грудня 2014 р., https://www.theguardian.com/news/2014/dec/09/-sp-myth-of-the-good-war

[Iii] Raw Story, Youtube.com, "Трамп висміює перейменування конфедеративних баз, пропонуючи назвати їх на ім'я Ел Шарптона", 19 липня 2020 р. https://www.youtube.com/watch?v=D7Qer5K3pw4&feature=emb_logo

[Iv] Шпильки Теркель, Гарна війна: усна історія Другої світової війни (Нова преса, 1997).

[V] WikiLeaks, "Платні виступи HRC", https://wikileaks.org/podesta-emails/emailid/927

[Vi] Стратегічне обстеження бомбардувань США: боротьба Японії за припинення війни, 1 липня 1946 р., Https://www.trumanlibrary.gov/library/research-files/united-states-strategic-bombing-survey-japans-struggle-end- war? documentid = NA & pagenumber = 50

[VII] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с. 164.

[viii] Бардський меморандум, 27 червня 1945 р., Http://www.dannen.com/decision/bardmemo.html

[IX] Крістіан Крітікос, Мільйони, “Запрошення на вагання:“ Хіросіма ”Джона Герсі у 70 років”, 31 серпня 2016 р., Https://themillions.com/2016/08/invitation-hesitate-john-herseys-hiroshima.html

[X] Крістіан Крітікос, Мільйони, “Запрошення на вагання:“ Хіросіма ”Джона Герсі у 70 років”, 31 серпня 2016 р., Https://themillions.com/2016/08/invitation-hesitate-john-herseys-hiroshima.html

[xi] Петиція Лео Сіларда до Президента, https://www.atomicarchive.com/resources/documents/manhattan-project/szilard-petition.html

[xii] Звіт Комітету з політичних та соціальних проблем, https://www.atomicarchive.com/resources/documents/manhattan-project/franck-report.html

[xiii] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с. 144.

[xiv] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с. 161.

[xv] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с. 166.

[XVI] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с. 176.

[XVII] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Simon & Schuster, 2012), стор. 176-177. У книзі сказано шість із семи, а не сім з восьми. Кузнік каже мені, що спочатку він не включив Хелсі, тому що він отримав свою зірку після закінчення війни.

[XVIII] Про можливість зміни умов капітуляції та припинення війни раніше без ядерних бомб див. Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с.146-149.

[XIX] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с. 145.

[xx] Рей Рафаель, Міфи -засновники: історії, які приховують наше патріотичне минуле (Нова преса, 2014).

[Xxi] Грег Мітчелл, Початок чи кінець: як Голлівуд - та Америка - навчились перестати хвилюватися та любити бомбу (Нова преса, 2020).

[xxii] Ерік Шлоссер, Командування і управління: ядерна зброя, аварія в Дамаску і ілюзія безпеки (Книги пінгвінів, 2014).

[xxiii] Грег Мітчелл, Початок чи кінець: як Голлівуд - та Америка - навчились перестати хвилюватися та любити бомбу (Нова преса, 2020).

[xxiv] "Початок або кінець = класичний фільм", https://archive.org/details/TheBeginningOrTheEndClassicFilm

[xxv] Олівер Стоун та Пітер Кузнік, Невимовна історія США (Саймон і Шустер, 2012), с. 144.

[xxvi] Грег Мітчелл, Початок чи кінець: як Голлівуд - та Америка - навчились перестати хвилюватися та любити бомбу (Нова преса, 2020).

[xxvii] Гор Відаль, Золотий вік: роман (Вінтаж, 2001).

[xxviii] Говард Зінн, Бомба (Книги «Сіті Лайтс», 2010).

[xxix] Тед Грімсруд, Хороша війна, якої не було і чому вона має значення: моральна спадщина Другої світової війни («Каскадні книги», 2014), с. 12–17.

[xxx] Тед Грімсруд, Хороша війна, якої не було і чому вона має значення: моральна спадщина Другої світової війни (Каскадні книги, 2014).

[xxxi] Тед Грімсруд, Хороша війна, якої не було і чому вона має значення: моральна спадщина Другої світової війни (Каскадні книги, 2014).

[xxxii] Тед Грімсруд, Хороша війна, якої не було і чому вона має значення: моральна спадщина Другої світової війни (Каскадні книги, 2014).